Всесвітньо відома трагедія Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта» була написана наприкінці 16-го століття, але актуальності не втратила й дотепер. Більше того, є реальні архітектурні прототипи, які вчені відносять до тих далеких часів. Casa di Giulietta – непримітний будиночок, побудований у Вероні в 13-му столітті, ототожнюється з біографією героїні п’єси – юної красуні Джульєтти. Та чи насправді вона вислуховувала палкі слова Ромео, стоячи на цьому старовинному балконі?

Від дворянського гнізда до заїжджого двору: відродження з попелу забуття

Історія ворогуючих родів Монтеккі та Капулетті все ж не була повністю витвором фантазії письменника – будиночок у Вероні дійсно належав древньому роду Даль Каппелло, що вважається прообразом того самого сеньйора Капулетті.

Невеличкому особняку довелося пережити нелегкі часи: у 1667 році його було продано і з тих пір дім постійно змінював хазяїв. Дійшло до того, що у 19-му столітті будинок перетворили на заїжджий двір, що з часом привело до запустіння та руйнування веронської пам’ятки – символа вічного кохання.

Але пізніше муніципалітет зацікавилася визначним куточком Верони – уряд купив будинок на аукціоні та ініціював його реставрацію з тим, щоб у подальшому організувати музей. Так, врешті, й сталося. Ось тільки «балкону Джульєтти» насправді у трагедії не існувало – Ромео приходив освідчуватися під вікно коханої. Але реставраторам задумка здалася оригінальною і вони втілили ідею у життя.

Проте, найбільш визначною фігурою у музейному комплексі є тендітна статуя Джульєтти – дітища веронського скульптора Nereo Costantini. Кажуть, що потерши її, можна отримати щастя у коханні – гайда, перевіримо!