(Із книги Лесі Олендій “Mia Italia”. Скорочено)

“Баббо Наталє, Баббо Наталє”, – із самого ранку не вгамовується італійське радіо. Ще б переклали, що воно таке те Баббо Наталє. Зрозуміло лише, що ні про яку бабу Наталю мова не йде. 

Відповідь приходить в обід. Їдемо на закупи у супермаркет. У центрі міста дітлахи обступили бороданя в довгому червоному кожусі. 

– Баббо Наталє (Babbo Natale), – коментує образ бороданя Марчелло.

Ха! Як усе просто: італійський Баббо Наталє, він же ж нідерлансько-американський Санта Клаус, російський Дід Мороз й український Миколай. Те, що “Наталє” італійською Різдво знала й раніше. “Наталє” походить з латинського “Наталіс” і тлумачиться як “пов’язано з народженням”.

А “Баббо”? Що таке “Баббо”? Виявляється, “Баббо” – це батько. Тільки чомусь “падре”, “папа” і “папіно” для мене не новина, а звертання “баббо” я ще не чула. Це слово знаходжу у самовчителі італійської мови. Отож в Італії різдвяні подарунки роздає Баббо Наталє, що дослівно перекладається як Батько Різдва. 

…За тиждень до Різдва у нашій церкві – двогодинний святковий концерт. Із прийдешнім Різдвом італійську громаду колядками вітають хор чоловіків, жінок і чоловіків, дівчаток й блюз-колектив із імпровізаційними композиціями. Хор чоловіків виконує колядку про сумне італійське Різдво під час Другої світової війни. У моїх відчуттях вона сплітається з українською колядкою “Сумний Святий вечір в 47-м році”. Ті ж ритми, ті ж голосові надриви.

Храм оживає під час виступу блюз-музикантів. Молодий, в міру бородатий й понад міру енергійний, диригент жартує із слухачами. Музичні акорди, звиваючись під пальцями музикантів, вільними птахами розтинають склепіння католицької церкви. Після кожної композиції храм здригається від напруги, створеної зливою оплесків. Інструментальні імпровізації прийшлися до душі слухацькій авдиторії. Звучить остання мелодія, останні оплески – концерт закінчився. Але свято продовжується. Під церквою чоловік із чану пригощає усіх охочих вінбрюллє. 

– Маріє, іди но сюди, – кличе одна італійка іншу.

– У мене немає грошей, – відповідає Марія. 

– А вони тобі й не потрібні! Вино безкоштовно наливають, – інформує перша сеньйора. 

Холодний вечір. Гаряче вино гріє тіло й кров. Слухачі, хористи й музиканти зливаються в єдине товариство, цілують одні одних, тиснуть руки, жваво обговорюючи святковий концерт. 

В Італії Різдво святкують лише два дні – перший день Різдво, другий – Стефана. Напередодні по церквах встановлюють – в українському розумінні – шопки, а також влаштовують арт-фестивалі відтворення сцени народження Христа. З італійського погляду, шопки – не шопки, а комплексні арт-містечка із будинками, людьми, тваринами, живими джерельцями. І посеред усього цього – стаєнка з новонародженим малям Божим. 

За українським звичаєм готую багатостравну Різдвяну вечерю: заливну рибу, грибну підливу, вінегрет, кутю, узвар… замість українських вареників купила в італійському суакрмаркеті равіолі з червоною рибою. До дванадцяти страв не дотягнула – навіть приготовленого для нас двох більше, ніж достатньо. Марчелло здивований. Він вважає, що такою кількістю страв можна нагодувати двадцять ротів. Після вечері прилітає Різдвяно-вітальна есемес від Патрісії. Запрошуємо її до нас. Патрісія мліє від вінегрету. Різдвяна ніч по-італійськи – без родини, утрьох із подругою сім’ї.

Ранкова Різдвяна відправа у церкві. Святковий настрій. Грає орган. Священник жартує, віруючі сміються. Монахині співають під гітарний акомпанемент. Після Богослужіння італійці подають одні одним руки із словами “Buon Natale!”. Нас також вітають. Роздивляємося Віфлеємне арт-містечко…

Виходимо з храму. Коментую гарну італійську традицію вітати з Різдвом не лише родичів, друзів і знайомих, а й незнайомих. Марчелло усміхається у відповідь, пояснюючи, що цю “традицію” під час сьогоднішнього Богослужіння запровадив священник. Перед тим, як парафіяни засміялися, він сказав: хто не побажає веселого Різдва незнайомим, не отримує Різдвяного благословення від мене…