Коли я вперше побачила у Мілані фасад театру “Ла Скала”, який знаходиться на однойменній площі, була щиро здивована: проста, ззовні непримітна будівля. Нічого спільного з тим, що малювала в своїй уяві. Згідно з моєю фантазією, найвідоміший італійський храм опери архітектурно мав виглядати якщо не краще, то принаймні так само як Львівський театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької. Однак перше враження буває й оманливим. Бо справжня краса уславленої міланської “Ла Скала” схована всередині. А всесвітню славу йому принесли опери, які народилися саме в “Ла Скала”: “Аїда”, “Кармен”, “Травіата”, “Турандот”, “Мадам Баттерфляй”. З міланською оперою пов’язані імена талановитих композиторів та диригентів Джузеппе Верді, Артуро Тосканіні, Джакомо Пуччіні, знаних оперних співаків Марія Каллас, Луччано Паваротті, Плачідо Домінго, Монсеррат Кабальє і навіть української оперної діви Соломії Крушельницької, виступ якої в “Мадам Баттерфляй” Пуччіні відродив оперу після ганебного провалу.

Театр “Ла Скала” є одним з найбільших театрів не лише в Італії, але й в Європі. Найкрасивіший театр світу Teatro alla Scala, знаний просто як “Ла Скала”, народився з одного випадку. До 26 лютого 1776 року міланський театр був Королівською резиденцією, яка розташовувалася приблизно там, де сьогодні у Мілані знаходиться Королівський палац. Коли вона була знищена, імператриця Марія Тереза ​​Австрійська вирішила побудувати нову на місці церкви чотирнадцятого століття Санта-Марія-делла Скала (так її назвали на честь королеви делла Скали, дружини Бернабо Вісконті).

Будівлю театру звели всього за два роки. У 1778 році архітектор Джузеппе П’єрмаріні завершив роботи. Характерним елементом будівлі театру є неокласичний фасад і своєрідна внутрішня обробка всіх приміщень. Першою оперою, поставленою на сцені “Ла Скала” 3 серпня того ж року, була опера Антоніо Сальєрі “L’Europa riconosciuta”. Будівля швидко стало важливим центром зустрічей художників і меценатів з різних куточків Європи.

На той час у “Ла Скала” могли розміститися понад 3,5 тисячі осіб, що робило театр одним з найбільших в світі. Не дивно, що багато італійських опер були створені саме для прем’єри на сцені “Театру Ла Скала”. Його найбільш пам’ятними операми є “Мадам Баттерфляй” і “Турандот” Пуччіні, а також “Отелло” і “Фальстаф” Джузепе Верді. Розкішний екстер’єр “Ла Скала” – чарівне місце для зустрічей з високим мистецтвом. Завдяки своїй формі у вигляді підкови, у головному залі міланського театру найкраща в Європі акустика, з якою може змагатися лише Віденський оперний театр.

Прийнято вважати, що “Ла Скала” завжди мала бездоганну репутацію. Проте насправді це було не так: свого часу тут велося подвійне життя. Як гігант культури міланський театр кілька разів змінював свій характер, адаптовуючись до часу. Не нехтуючи й легковажністю. У період між 1778 і 1786 роками міланці захоплювалися азартними іграми. Навіть коли відбувалися вистави, в яких брали участь відомі кастровані сопрани та контралто, вони грали на сценах між лайкою, димом сигар та алкоголем у кулуарах. На сцені “Ла Скала” відбувалися соціальні збори, танці та світлові шоу, гучні вечірки. Театр був відкритим закладом центру міста, проте майже виключно призначений для аристократії та буржуазії.

Сьогодні “Ла Скала” справжній храм мистецтва. Тут також працює театральний музей, у якому експонуються рідкісні музичні інструменти, портрети і бюсти композиторів, диригентів та артистів опери і балету, які прославили “Ла Скалу”. З музею можна пройти в одну з лож головного залу театру і помилуватися його розкішшю і всім тим, що робить “Ла Скалу” найпрестижнішим театром світу.