У серці регіону Умбрія, в провінції Терні, існує мініатюрне містечко. Його можна називати по-різному: сюрреалістичним, міфілогічним, казковим, утопічним чи ідеальним.

Беззаперечно одне: архітектурна привабливість Скарцуола (La Scarzuola) – унікальна. 

Скарцуола – маленька архітектурна коштовність, де час зупинив свій хід. Відвідання Скарцуола – мандрівка в інший вимір. 

Скарцуола – реальне втілення мрії міланського архітектора і неординарної особистості Томазо Буцці. Переїхавши до Умбрії, він вирішив відновити францисканський монастир, щоб облаштувати в ньому власну резиденцію. Проте про все за порядком. 

У ХІІІ столітті в тому місці, де сьогодні височить Скарцуола, жив і творив чудеса святий Франциск. Він побудував хатину, посадив троянду і лавровий лист. Ударом палиці вибив з землі джерело з цілющою водою. Хатину святий звів з болотної рослини Скарца. Від її назви й походить назва Скарцуола. 

Згодом на тому місці, де жив святий, спорудили жіночий монастир. Будівля передавалася з рук в руки серед знатних родин до Другої світової війни. 1957 року її залишки разом із прилягаючою ділянкою в долині придбав Томазо Буцці. Збережену церкву архітектор відреставрував, у монастирських будівлях розмістив майстерні, бібліотеку і архів. А поряд, протягом 1958-1978 років задумав і побудував у парку, що оточує місцевий монастир, власну версію ідеального міста. 

Як людина широкої ерудиції, Томазо Буцці чудово знав історію мистецтв і високо цінував характерний для скульптури маньєризму прийом non-finito та популярну в епоху Просвітництва “естетику руїн”. Тому основним будівельним матеріалом невипадково вибрав туф – крихкий і пористий камінь, що швидко руйнується від вітрів і опадів. Архітектор хотів, щоб його творіння у співавторстві з часом і природою, почало перетворюватись в руїну. Проте реальність перевершила очікування Буцці: 1978 року з’ясувалося, що при будівництві фундаменту використовувались неякісні матеріали і Скарцуола ще за життя свого автора опинилася на межі руйнування. Тому після смерті архітектора існуючі частини комплексу довелося консервувати. 

Буцці вдалося спроектувати справжнє мініатюрне місто. Весь архітектурний ансамбль зведено навколо “площі” у нижній частині басейну, яка стала ареною для виставок. Кожна будівля, кожен куточок цього ідеального міста нагадує твори великої архітектури минулого. 

Із входу в головні ворота, відвідувачі бачать перед собою фонтан Часу з його головним декоративним елементом клепсидрою. Тема часу – головна в Скарцуола: у цьому місті відбувається мандрівка крізь епохи та архітектурі стилі. 

Міні-містечко утворюють сім амфітеатрів і сім пам’ятників, лабіринти вулиць і стежки. Тут поєднані всі архітектурні стилі західної історії. Зір розбігається поміж залишками будівель Тріумфальної арки Тіта, Дзвіниці, Годинникової вежі, Храму Богині Вести, Парфенону і Вежі Вітрів, Пантеону і Колізею.  

Спіраль будівель навколо арени переривається вертикальністю статуї Пегаса і розбита сходинками не тільки стендів, але й мостів і сходів, що з’єднують різні будівлі. А поміж однією та іншою будівлями – езотеричні, класичні та абстрактні символи. 

Творець метафоричного міста не міг бачити Скарцуола, яким воно є сьогодні. Оскільки остаточно його добудував його племінник Марко Соларі.

Корисна інформація

До Скарцуола легко дістатися авіашляхами з Риму та Флоренції. Можна скористатися потягом, який виїжджає на станцію Фабро, або їхати автострадою до виходу з Фабро, а потім продовжувати ще 7 км у напрямку до Монтегаббіоне. Із Перуджі, на 45 км у напрямку до Тавернелли та Moнтегаббіоне.