Sardegna (Сардинія) – другий за величиною острів Італії, омитий морськими водами і оточений горами. Сарди позиціонують себе окремим народом. Низькорослі і міцні вони розмовляють власною, геть не схожою на італійську мовою. І це зовсім не містечковий діалект, що в Італії навіть в одній провінції одного регіону різнить один населений пункт від іншого. Мова населення цього острова – ніби й не з італійської гілки.

Сардинія знана своїм гранітом, молочно білим піском на пляжах Середземного моря і великим камінням традиційних і абстрактних форм. У формах сардинського каміння можна роздивитися різноманітний творинний світ, а також усе, що здатна собі уявити людська фантазія.

Камінням у Сардинії прикрашені міські клумби, території біля державних установ, закладів культури, приватних помешкань. На них вказані назви міст і сіл острова, вулиць, номери будинків. У сардинських горах зустрічаються села, де всі будинки і держустанови зведені з каміння.

Острівна флора здебільшого представлена оливковими та зугеровими деревами. Оливкові дерева на Сардинії ростуть не лише на присадибних ділянках і клумбах. Тут багато неплодоносних оливкових лісів. Зугерові дерева на цих спекотних південних просторах за популярністю аніскілечки не поступаються оливковим. Sughero (зугеро) перекладається як корок. Іншими словами коркове дерево – це різновид рідкісного дуба. З його особливої кори виготовляють найкращі корки для винних пляшок, екслюзивні сувенірні вироби, утеплюють домівки.

Вздовж доріг і в полях ростуть величезні фікуси, заввишки 3-5 метрів. На початку літа вони цвітуть, а восени на них достигають жовто-оранжеві й червоні, величиною з куряче яйце, солодкі на смак плоди. Щоправда, батьківщиною фікусів є зовсім не Сардинія, а Мексика. Фікуси зустрічаються також по всьому басейну Середземномор’я, в Африці, Океанії і на деяких американських землях.

А от кущі мірто культивують лише на Сардинії. З плодів мірто виготовляють незвичний на смак однойменнй лікер.