Падую називають містом трьох “без”: святого без імені, кав’ярні без дверей і луки без трави. 

Святим без імені є ніхто інший як святий Антоніо Падуанський. Зазвичай просто святий.  
Святий Антоніо, за походженням португалець, який проживав у Падуї. Знаний як той, хто володів даром спілкування з тваринами і рибами.

Архівні джерела розповідають історію про святого і одного затятого єритика, який насміхався з його проповідей. Єретик запевняв, що не існує жодної різниці між освяченою облаткою і простим хлібом. Антоніо заперечив йому, мовляв, якщо Господь захоче, то навіть мул, на якому їздив єретик, схилить голову перед Святим Причастям. Єретик розсміявся у відповідь: якщо після трьох днів утримання мула від їжі, тварина відмовиться від сіна на користь облатки, тоді він у це повірить.

Через три дні на міській площі зустрілися єретик та Антоніо. Перший привів мула і приніс кошик запашного сіна. Другий прийшов зі свяченими дарами.

За ними спостерігав численний натовп зацікавлених. Тварина, відвернувшись від кошика з сіном, присіла перед Євхаристією. На згадку про цю надзвичайну подію на площі спорудили колону, а 1417 року на її місці постав невеликий восьмикутний храм. Сьогодні ця площа називається площею Мула. 

Базиліка святого Антоніо (Basilica di sant’Antonio) ― місце світового паломництва знаходиться на площі Санто. У ній зберігаються чудотворні мощі святого Антоніо. Спорудження собору велося майже століття: з 1232 по 1310 рр. 

В архітектурі цього храму цілісно поєднано ломбардсько-романський та готичний стилі, а його купольне покриття створене під сильним впливом венеційської базиліки святого Марка.  Відтінки окремих фресок у базиліці Св. Антонія надають їм енергії, створюючи відчуття присутності в зображуваній сцені. 

Друге «без» припасовують кав’ярні “Педроккі”, історичній пам’ятці ХУІІІ століття.  У кав’ярні любили бувати знані письменники, серед яких Стендаль та Байрон. 

1772 року, уродженець Бергамо Франческо Педроккі, відкрив у Падуї, неподалік від університету і площі Нулі, знана в наші дні як площа Гарібальді, кавовий магазин. У 1831 році на його місці запрацювала кав’ярня, а  через п’ять років, у сусідній будівлі – кондитерська. Справу батька продовжив син Франческо. Він задумав перетворити на кав’ярню цілий квартал. До 1916 року кав’ярню Педроккі знали як кав’ярню без дверей, бо працювала вона цілодобово. Сюди приходили і попити кави, і лише почитати книгу. Жінкам тут дарували квіти, а у дощову днину відвідувачі могли взяти на прокат парасольки. 

1891 року кав’ярня перейшла під міське управління. Сьогодні кав’ярня “Педроккі” працює у трикутній будівлі в формі клавесина. Зі східного боку вулиці УІІІ Фебрайо розташовані три головні зали першого поверху – Білий, Червоний і Зелений, названі за кольором гобеленів в інтер’єрі. У Білому залі Стендаль писав свій роман “Обитель Парми”. На верхньому поверсі кав’ярні знаходяться різностильові зали: римська, грецька, помпейська, єгипетська та ін. У давнину кожна з цих залів мала своє призначення.

На першому поверсі кав’ярні працює Музей Рисорджименто. 

Третє “без” насправді адресується не лукам, а головній площі міста ― Пратто-делла-Валле. А луки тому, що так з італійської перекладається слово «пратто».

Прато-делла-Валле – одне з найвідвідуваніших туристичних місць. Падуанські луки вважаються найбільшою площею Європи: більше 90 тис. м кв. Усередині прато – зелена зона з фонтаном. Ззовні – довгий ряд із 78 скульптур колишніх жителів Падуї, зокрема, лікарів, архітекторів, артистів. Першу скульптуру встановили наприкінці ХІІ століття, а останню – у першій половині ХІХ століття. Скульптури від зелених лук відмежовує канал. 

У давнину прато-делла-Валле слугувало місцем, де ставилися вистави імператорського театру, відбувалися ярмарки, кінні перегони, виставки.  

Крім того, Падуя відома одним із найстаріших університетів Європи. Відкритий у 1222 році, у ХУ-ХУІІІ століттях він був головним освітнім центром Венеційської республіки. 
Із Падуанським університетом, зокрема, пов’язані імена Франциска Скорини, Ніколи Коперника, Джакомо Казанови.