Італійський імунолог, вірусолог, науковець та академік, професор патології в університеті Еморі в Атланті (США) Гвідо Сільвестрі закликає світ повернутися до нормального життя без масок, рукавичок та дистанціювання: “Ми зобов’язані повернутися до нормального життя, очевидно, зберігаючи ті добрі звички особистої гігієни, про які завдяки вірусу нарешті дізналися”.

У своїй колонці під назвою “Таблетки оптимізму” у власному ФБ-профілі фахівець закликає змінити темп, оскільки “ми не можемо продовжувати просити в людей надмірних жертв”. Вірусолог відверто атакує той ірраціональний клімат, який опановує світ. Жертви нині “служать лише для заспокоєння наших тривог, – пише він провокаційно – або для полегшення побоювань сором’язливих і некомпетентних політичних лідерів, яким радять експерти, котрі не в змозі розробити загальну стратегію щодо подолання пандемії. Перш за все, ми повинні зробити сміливий та свідомий вибір повернення до нормальності на основі нашої найкращої зброї – оптимізму”.

Гвідо Сільвестрі вбачає неоднозначність у ситуації “повторного відкриття у світі, виготовленому з масок, рукавичок, оргскла, соціального дистанціювання, не маючи можливості потиснути один одному руки або обійняти, тоді як дітям навіть відмовляють у задоволенні погратися разом”.

Розглядаючи Італію як “човен, що пливе між двома скелями”, Сільвестрі стверджує, що “на цій фазі пандемії необхідно різко розвернутися від скелі економічних, соціальних, психологічних та медичних катастроф, спричинених замиканням, навіть при ризику наближення до “скелі вірус”. Основні принципи, які повинні нас інформувати, – це моніторинг інфекцій, гнучкість у зміні операційної моделі, координація між регіонами, між країнами та підготовка на рівні соціального здоров’я. Тому що зараз, наприкінці травня 2020 року, ми набагато краще знаємо, як лікувати хворих. Ми краще знаємо інфекцію, розробляємо перспективні вакцини, і багато хто припускає, що інфекція послаблюється з патогенної точки зору. У разі можливої ​​другої хвилі ми – готові”. Сільвестрі дивується експертам, які прогнозують апокаліптичні сценарії, і які “зникають, коли ми говоримо про негативні соціологічні наслідки тривалого замикання, такі як спотворення соціального, шкільного та емоційного життя, всіяного невдачами, депресивні кризи, самогубства, побутову напругу. Ми не знаємо, що могло б статися, якби ми мали менш щільне закриття, з рожевою водою, як у Швеції чи у Флориді, які демонструють класичний експеримент без контролю. Оскільки в Італії ми невпинно дивимось на найгірші сценарії, ми говоримо досить мало про шкоду закриття.

Що ми можемо зробити, – запитує Сільвестрі, – щоб уникнути вірусного рифу, не руйнуючи спосіб життя? Відповідь – у діях. Рухатись, використовуючи кращі радіолокаційні засоби (серологічні тести та тампони або епідеміологічний нагляд та моніторинг), краще озброювати судно шляхом реорганізації системи охорони здоров’я та зменшення впливу перешкод, шляхом розробки методів терапії та вакцини. Але сміливо повертатися до абсолютно нормального життя”.